В мене з недалекого дитинства фобія — страх до війни… нічим я так сильно і з превеликим жахом і білью не цікавилась, як подіями 2гої світової війни… жах, який відбувався, винищував людей, нації, коханих, батьків, братів, сестер, друзів,і просто людей....і шо я бачу?!.. я бачу те саме на теренах своєї країни… коли брат вбиває брата, по різні сторони барикад… хлопців… від 16 років і до похилого віку дідусів відстрілюють снайпери на дахах будинків… скрізь відео розстрілу людей, мирних людей, які відстоюють своє вроджене право на СВОБОДУ!!!!!!!!
Сил нема, сліз нема шоб перетерпіти це все, шоб дивитись на це все… тільки кріпити дух свій залишається...


Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди...

Вихожу я з душа, обгортуюсь в полотенце, а воно мене шкребе, кусає, чеше ЯК КРОПИВААА
Субота… Вихідні… через день сесія починається… двояке відчуття, хочеться, шоб скорше почалась, бо скорше закінчиться! а потім свобода… напевноІду сушити волосся… під КOЯN

Мені здається таке діло, як блог — дуже тебе виручає в тій ситуації, коли десь на душі наскребли коти, а ти і говорити і обговорювати свою проблему ні з ким не хочеш, тільки з собою.
Взяла я цю ідею ( ну як вже сталось і як би по-дурному це не виглядало) з відомого американського серіалу «Секс і місто», де головна героїня була відомою журналісткою і вела свою колонку про секс у відомому журналі… я подумала… чому б і мені не завести міні-щоденник для себе, але про відносини… а може деколи і про шось пікантне

Треба б спати піти… хоча ну ніяк уже не хочеться, хоча і потрібно… завтра новий день. хочеться набратись максимум позитиву і винести для себе якісь корисні висновки з усього, що станеться надалі.
Добраніч

Зараз 2га година ночі і я задаюсь питанням: чому чоловіки помічають старання інших жінок, але лише не своїх?.. Чому вважають себе в дитинстві дуже милими, але своїх дітей не хочуть?.. Не розумію чому саме такі думки порушують мій спокій посеред ночі, а ще й тоді, коли попереду важливий день… Сьогодні ще й 14 лютого… день закоханих… Я закохана. І в мене закохані. це круто… Але… Мене завжди називають чоловіконенависницею, сексисткою і феміністкою… Чому?.. Я не скажу, шо сильно борюсь за права жінок в цьому світі, вважаю, шо кожному віддається по його заслугам. це з одного боку. А з іншого боку, в мене  в рядах знайомих і друзів куча прекрасних людей, які готові любити але… Але це нікому зараз не потрібно!  в моді цинізм, самотність, точніше, горда самостність...
Хіба це не по-дурному?..