В мене з недалекого дитинства фобія — страх до війни… нічим я так сильно і з превеликим жахом і білью не цікавилась, як подіями 2гої світової війни… жах, який відбувався, винищував людей, нації, коханих, батьків, братів, сестер, друзів,і просто людей....і шо я бачу?!.. я бачу те саме на теренах своєї країни… коли брат вбиває брата, по різні сторони барикад… хлопців… від 16 років і до похилого віку дідусів відстрілюють снайпери на дахах будинків… скрізь відео розстрілу людей, мирних людей, які відстоюють своє вроджене право на СВОБОДУ!!!!!!!!
Сил нема, сліз нема шоб перетерпіти це все, шоб дивитись на це все… тільки кріпити дух свій залишається...


Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди...